Чому повернення краще за втечу
Головний сержант механізованого батальйону 32-ї Сталевої бригади Сергій служить із перших днів її створення. За його плечима — АТО, роки праці на цивільному підприємстві та сотні вихованців, які стали лідерами в бою. Він не цитує статут, коли мова йде про СЗЧ (самовільне залишення частини). Він говорить про психологію, совість і відповідальність перед тим, хто стоїть поруч.
Про право на помилку та «один шанс»
— Я завжди намагаюся бути щирим і відвертим з усіма, доки до мене не повернуться спиною. Але навіть тоді я вважаю: кожна людина має право на другий шанс. Ніхто не святий, ми вчимося на помилках. Але цей шанс я даю лише один раз. Якщо людина не розуміє — іншого не буде. Підхід до кожного — це ціла наука. Складно виховувати колектив із дорослих дядьків, які вже багато побачили в житті. Але ми маємо навчити кожного, незалежно від того, хоче він цього чи ні.
Чому йдуть у СЗЧ?
— Треба бути чесними: причини бувають різними. Є вимушені обставини. Люди морально вигорають, виснажуються, а їх іноді просто не чують. Буває, людина побуде два місяці на «нулі», приходить, а їй кажуть: «Завтра знову виходиш». Організм дає збій. А є ще такий фактор — «вплив цивільних». Боєць отримує поранення, потрапляє у шпиталь, а там — друзі, рідні, «собутильники». Вони починають «капати на мізки», і людина, яка на бойових була героєм, під цим тиском здається. Вони не розуміють наслідків, доки проблема не торкнеться їх особисто. «Ми самі іноді штовхаємо людей на злочин, коли після СЗЧ кидаємо їх лише в піхоту, не враховуючи їхній стан. Якщо фахівець повернувся — його треба зберегти, дати йому можливість працювати там, де він буде ефективним»
Профілактика: берегти фахівців
— Мій обов’язок як сержанта — зберегти людину. У мене є приклади хлопців, які повернулися з СЗЧ із штурмового полку і зараз чудово воюють в нашій бригаді. Один із них навіть став командиром відділення. Головне — розібратися, що сталося. Якщо я бачу, що толковий сержант-піхотинець після поранення став обмежено придатним і боїться повертатися «в нуль», я не буду його ламати. Я переведу його у взвод зв’язку чи в забезпечення. У мене є такі випадки: сержант, який був провідником у піхоті, тепер ефективно працює на зв’язку. Дати людині надію і правильну посаду — це краще, ніж отримати дезертира. В армії роботи вистачить усім: від пілота БПЛА до водія та програміста.
— Моя особиста мотивація? Совість. Я просто не можу сидіти вдома. Величезну силу дало повернення мого брата з полону — він пробув там понад два роки. Зараз він інвалід і не може служити, але я тут — за себе і за нього.
Ті, хто ховається, не розуміють: ворогу мало буде Донбасу. Вони підуть далі й прийдуть до кожного в хату. Навіть якщо партнери України дадуть нам усі засоби, зараз банально бракує людей, щоб із ними справлятися. Сьогодні один боєць змушений виконувати роботу трьох-чотирьох осіб. Тільки так можливий хоч якийсь прогрес. Тож чим довше ви будете сидіти вдома, ховатися за чиїмись спинами, тим довше триватиме ця війна.
@9 армійський корпус
#СвоїЗавждиЧекають
Чоловіки та жінки, долучайтеся до ЗСУ: ✔️https://army.gov.ua/ ✔️https://recruiting.mod.gov.ua/ чи ✔️https://lobbyx.army/