Історія Лютневої Революції вчить, що найбільшою загрозою для держави в момент стихійних подій є двовладдя.
У випадку революційної Росії того часу акторами двовладдя були:
- Тимчасовий уряд, який складався частково із залишків старого державного апарату, частково із політичних авантюристів, який взяв на себе задачу адміністрування державою до моменту, коли буде виграна війна;
- стихійно обрані Ради (селянські, робітничі, солдатські), які були голосом народної болі та намагались досягти утопічного покращення для всіх і кожного вже зараз.
По мірі часу Ради брали на себе більше і більше повноважень і на побутовому рівні мали набагато більший вплив, ніж офіційний уряд. В конкретних історичних обставинах Росії, Тимчасовий уряд не проявив бажаної єдності та компетенції, не зумівши ні синхронізуватись із волею народних мас, ні впровадити жодної прагматичної реформи.
В цих конкретних історичних умовах у тодішньої російської держави було два шляхи: військова диктатура та диктатура Рад.
Обидва сценарії були в очах сучасників як спасінням, так і карою. Військова диктатура єдиною була здатна довести війну до переможного кінця, але це означало повернення всіх елементів військового божевілля імператорської армії. Влада Рад у свою чергу була єдиним провідником саме народної волі, але в умовах відсутності в суспільстві загальновизнаних твердих ідеалів, ціла держава перетворювалась на політичну прірву, в якій мали шанс взяти владу будь-які маргінали.
Обидва сценарії були однаково ймовірні, і фактичний хід речей визначив випадок - в момент подій заколот генерала Корнілова мав усі шанси на успіх.
Наш "Тимчасовий уряд" весь час свого існування намагається балансувати між прагматичною державною політикою і задоволенням хотілок народних мас, і, не маючи твердої волі і компетенції довести жоден задум до кінця, так само як і Тимчасовий уряд свого часу отримує заслужену зневагу як від воюючого полюсу суспільства, так і не воюючого.
На сьогоднішній день в Україні нема інституційного двовладдя, але є всі підстави настання двовладдя побутового.
Потенційна відставка ГК під тиском "суспільної думки" буде першим поштовхом до тріумфу "влади Рад", яка в нашому випадку розчинена в середовищі активних інтернет-юзерів. Формально в цьому нема нічого поганого, але, як і у всі часи, суспільний гнів будуть спрямовувати та монетизувати люди сумнівного минулого та розмитих ідеалів.
Такі соціальні явища як "Тимчасовий уряд" чи "влада Рад" не були ручним творінням якоїсь конкретної людини, а були в однаковій мірі результатом стихійної діяльності мільйонів людей, втягнутих у важкі випробування. Тим не менш, у кожної людини, що жила в той час, був дуже просторий вибір в яку сторону застосувати свої здібності та енергію і з якими людьми бути поруч.
Наша історія багато в чому несвідомо повторює чуже минуле, але наші конкретні обставини дають більшу та інакшу варіативність.
Як витягнути державу з кризи я не знаю, але знаю до чого прагнути у власному житті. Чим би все не закінчилось в нашій історії, які б події не відбувались навколо, для кожної чесної людини головним житттєвим завданням є не втратити себе.
Окрема людина не може упередити ні "диктатуру сильної руки", ні "диктатуру шарікових", оскільки обидва явища по своїй суті стихійні. Але кожен здатен упередити диктатуру над собою, зберігши контроль над своїми думками і здатність тверезо мислити. Для цього важливо вже зараз не створювати у своїй власній голові культ "великої особистості", якою б симпатичною вона не здавалась на картинках. Добре, якщо її діяльність піде на спільну користь, але життєвий досвід показує, що всіх великих людей епохи краще любити здалеку, якщо ви не близькі до них особисто. Ще краще - триматись далі від всіх, хто голосно проповідує популярні на сьогоднішній день ідеї. Найгірші тиранії в історії були створені людьми, що палкіше інших проповідували свободу.
#думка