Воїни. Українці.
Сьогодні я залишаю пост Головнокомандувача Збройних Сил України. Перед тим, як передати командування, скажу кілька слів.
Для кожного офіцера це найбільша відповідальність ― очолити військо під час великої війни. Я бачив цю війну з її першого дня 2014 року, жив фронтом і знаю ціну кожного звільненого кілометра української землі.
У лютому-березні 2022 року мені випала честь командувати обороною Києва, і нашими спільними зусиллями столиця вистояла. Тієї ж весни було знято загрозу повної облоги Харкова.
Потім був наступ на Харківщині, коли за лічені тижні ми звільнили Балаклію, Ізюм і Куп’янськ. Згодом на Донеччині ми знищили найбоєздатнішу частину російської армії ― ПВК “Вагнер”.
Я прийняв командування армією в лютому 2024 року, у дуже складний час. Тривала оборона Авдіївки. Наші підрозділи стояли у напівоточенні. Одним із перших моїх наказів на посаді був наказ організовано вийти з міста. Це було важке рішення. Але я ухвалив його, бо для мене діяв один головний пріоритет: збереження життя людей.
А далі був рік, який змінив хід цієї війни. Разом ми зупинили наступ ворога на Харківщині. Упередили його наступ на Сумщині. І провели Курську операцію — вперше в цій війні перенесли бойові дії на територію противника.
Хочу, щоб це було зафіксовано чітко: нашою метою ніколи не була окупація чужої землі. Нашою метою було зірвати підготовлений ворогом наступ на Суми і Харків, відтягнути його найбоєздатніші війська і поповнити обмінний фонд, щоб повернути наших людей з полону. Усе це було виконано.
Ми змінювали армію не лише на полі бою, а й у її основі. Ми першими у світі створили окремий рід військ — Сили безпілотних систем. Виростили їх від окремих підрозділів до системи, яка сьогодні дає ворогу відчути, що безпечних тилів у нього немає. Ми збудували нову протиповітряну оборону: створили окреме командування безпілотних систем ППО, сформували штатні підрозділи екіпажів дронів-перехоплювачів, вибудували ешелоновану систему прикриття неба над тилом. Те, що ще недавно було експериментом ентузіастів, сьогодні щоночі збиває те, що вважалося незбивним.
Ми закрили Чорноморський порт в Новоросійську, системно знищуємо “тіньовий флот” ворога.
Ми перевели армію на корпусну структуру, привели в штаби бойових офіцерів і зробили правилом: шлях до керівних посад лежить через фронт.
Звільняючи українські території, ми провели успішну Добропільську операцію та наступальну операцію на Олександрівському напрямку. Продовжуємо стримувати наступ противника на головних напрямках та проводити наступальні операції на окремих ділянках фронту.
Про частину операцій, які ми втілили в життя за ці роки, я не маю права говорити й сьогодні. Про них розкаже історія. Скажу лише: ворог їх запам’ятав.
І про головне — у якому стані я передаю поле бою.
Цього року під моїм командуванням звільнено 743 квадратних кілометри нашої землі. Армія, яка два роки тому вела важку оборону, сьогодні наступає.
Я передаю своєму наступнику армію, яка не лише тримає оборону, а й перебуває в стані наступу — з ініціативою, зі структурою, з людьми, які знають, як бити ворога. І я щиро сподіваюся, що цей наступ буде продовжено. Все для цього є.
Дякую кожному солдату, сержанту і офіцеру, з якими я пройшов ці роки. Вклоняюся родинам наших полеглих.
Я казав це раніше і повторю сьогодні: моя робота — війна. Посади змінюються, а цей принцип — ні. У якому б статусі я не був, я служитиму Україні до Перемоги.
Тривалий час нам намагалися нав’язати, що українці не здатні воювати. Ми довели, що це не так. Україну захищає героїчний народ.
Наша країна вистоїть, якщо кожен робитиме свою справу так само завзято, як це робить українське військо.
Слава Україні!
