Давно помітив тенденцію - що у Путіна на умі, то у Дугіна на язиці.
Його крайнє інтервʼю з одного боку досить чітко сигналізує про кризу консенсусу російських еліт щодо меж ескалаціі. Більшість з них не готова мислити категорією «або не буде Росії, або не буде усього світу».
А Дугін готовий. І Путін готовий. І це інтервʼю - сигнал усім, хто не готовий.
І що найцікавіше - цей сигнал не звучить, як залякування. Він фактично звертається до пʼятої і шостої колон з посилом: покайтесь і Батьківщина вас пробачить.
Він спеціально не називає жодного прізвища, залишаючи їм, тим кого вони вважають пʼятою і шостою колонами, поле для маневру.
Це розумний хід, він ефективніший за мобілізацію в лави їх збройних сил, яку ми очікуємо восени. Фактично він говорить про те, що вся Росія - це і є армія, і одночасно вбиває двох зайців: затягує в свою орбіту тих, до кого були питання і тим самим знімає ці питання з уст тих, у кого вони були.
Не менш важливо усвідомити, що вони не воюють за кордони Донецької і Луганської областей. В його розумінні субʼєктність РФ визнається не достатнім чином , а отже воюють вони за повне визнання себе окремим цивілізаційним полюсом, тобто Євразійською імперією.
Багатополярність він протиставляє однополярності США, як гегемонії зла. Він фактично поляризує це протистояння не навколо геополітичної стратегії, як колись, а навколо питань метафізичних, проголошуючи західні еліти інструментом в руках диявола. Тому компроміс у його системі координат є не політичною поразкою, а метафізичною зрадою.
До чого я це все? Аналізуючи війну з рф, ми завжди виходимо з міркувань на наш погляд логічних і прагматичних, керуємось переважно показниками економічними і раціоналізуємо процес крізь призму сприйняття західного політикуму.
І частково це працює, тому що його аналіз внутрішньої політики заслуговує на увагу: їм, як Росії, воювати з нами було б набагато легше, якби з кремлівських веж залишились лише «яструби». А ретроспектива логіки процесу говорить нам про те, що це не так.
І тут два варіанти: або переможуть яструби з ідеологічною платформою Дугіна і поставлять на кон одразу усе, або все йтиме, як йде, адже інші табори бажають не української субʼєктності, а просто заробляти гроші, тому в обох випадках нас чекає війна.
Війни такого масштабу виграються не лише ресурсами, а передусім смислами. Якщо одна Держава мислить категоріями цивілізації, а інша категоріями бюджету , - друга завжди буде приречена на те, щоб реагувати, а не задавати правила гри.
І наша система мислення, як Держави, враховуючи виклики, має містити панʼєвропейський характер, з розумінням того, що час вже грає проти нас.