«Волинь». Том третій. Батько і син. Улас Самчук.
Для мене, мабуть, найбільш неоднозначна частина всієї трилогії.
З художньої точки зору тут усе так само добре. Мова, описи, відчуття місця, глибина окремих персонажів, сама Волинь — усе це Самчук тримає на дуже високому рівні. Але сюжетно я постійно відчував якусь велику прірву між другим і третім томом.
Так, між подіями минув час. Це зрозуміло. Люди мали змінитися. Але вони змінилися настільки, що третя частина для мене вже майже не відчувалась, як пряме продовження попередніх двох. Іноді навіть ловив себе на думці, що персонажів можна було назвати інакше, і перед нами був би окремий роман. Можливо, так він навіть сприймався б краще.
Бо саме як окрема книжка третій том дуже цікавий.
Тут значно більше суспільства, політики, ідей, трансформацій самих людей і цілої спільноти. Самчук добре показує, як поступово змінюються настрої, як з’являється відчуття власної українськості, як люди починають інакше дивитися на себе, на владу, на землю, на майбутнє. Цей процес не виникає раптом, він повільно накопичується, і от саме це, як на мене, написано дуже сильно.
Але є і зворотний бік.
Ідей у третьому томі стало настільки багато, що місцями вони починають тиснути на художність. Персонажі часом говорять уже не як живі люди, а майже агітаційними лозунгами. Через них говорить автор, епоха, політична програма — хто завгодно, тільки не сама людина. І після дуже живих перших двох томів це особливо помітно.
Зате історичне тло тут для мене було цікавим.
Це Волинь уже під Польщею. Село, звичайне повсякденне життя, і поруч польська адміністрація, інша держава, інші правила, постійна взаємодія українців із владою, поляками, школою, чиновниками. Причому все це показано не через Варшаву, Львів чи великі політичні кабінети, а буквально знизу, через село і людей, які намагаються жити всередині цієї системи. Я не так часто зустрічав цей період саме в такому сетингу, тому читати було особливо цікаво.
Як продовження історії Володька і тих людей, з якими я вже прожив дві книжки, він мене трохи розчарував. Занадто великий стрибок, занадто інші герої, занадто багато ідеології.
А як роман про те, як Волинь і її люди поступово входять у зовсім інший політичний і національний стан, він дуже сильний.
Постійно думав: якби я відкрив цю книжку окремо, без перших двох томів, можливо, враження було б навіть кращим.
Але трилогію точно не шкодую, що прочитав.