ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/138502287 від 09.07.2026 у справі № 990/156/23 нагадала усталену судову практику щодо часу дії індивідуального акта після його скасування. Так, у постанові від 11.09.2019 у справі № 520/12022/17 ВПВС з покликанням на висновки, наведені у постанові ВСУ від 08.12.2009, визначила, що в разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням. За такого правового регулювання наказ Голови ВРП про відрахування зі штату члена ВРП після набрання законної сили судовим рішенням вважається таким, що не діє з моменту його видання. Відновлене правове становище позивача як члена ВРП стосується й права на отримання передбаченої законом винагороди. Відповідне право позивача з огляду на те, що він фактично не виконував повноваження члена ВРП, трансформується в передбачене трудовим законодавством право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. ВПВС зауважила, що середній заробіток за час вимушеного прогулу як різновид (еквівалент) заробітної плати (винагороди), стягується за період, у якому працівник міг або мав працювати, проте з незалежних від нього причин був позбавлений такої можливості, тобто за період, під час якого працевлаштована особа мала реальну можливість працювати та отримувати заробітну плату за виконану роботу. Що стосується вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП, то характер таких вимог указує на приписи ст. 236 КЗпП України, яка визначає, що в разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом ст. 236 КЗпП України необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення (постанова ВСУ від 01.07.2015 у справі № 6-435цс15). Водночас, після прийняття присяги двома новопризначеними членами ВРП, позивач не міг бути повторно введений до штату ВРП. Адже, дотримання квотного принципу призначення членів ВРП обумовлює те, що призначення іншої особи на цю посаду вичерпує правову можливість поновлення раніше звільненого члена ВРП на цій посаді, навіть у разі встановлення неправомірності такого звільнення. Відповідно, середній заробіток за час вимушеного прогулу (чи за час недопуску до виконання повноважень) протягом указаного періоду часу не підлягає нарахуванню та виплаті позивачу. Середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з ВРП на користь позивача лише за період, під час якого він об`єктивно міг виконувати повноваження члена ВРП (до призначення іншої особи на відповідне квотне місце). Роботодавець при виконанні судового рішення має нарахувати встановлені законодавством обов`язкові податки і збори на суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що зумовлює відповідне зменшення суми середнього заробітку до виплати.
31 de jul., 08:25Mais de @praktuka_vp_vs_ukraine