🕵️♂️ЧАСТИНА 2 Тобто керівник одного підприємства перебуває безпосередньо всередині координаційного механізму, пов’язаного з критичною інфраструктурою, а його колишній заступник переходить до іншого ДП, яке одержує 2,56 млрд гривень і проводить прямі закупівлі генераторів. Можливо, всі рішення ухвалювалися абсолютно незалежно. Але в нормальній системі комплаєнсу така кадрова циркуляція мала б автоматично викликати питання: хто формував потребу, хто готував технічні вимоги, хто визначав потенційних постачальників, хто проводив «дослідження ринку» і чи не використовувалися при цьому контакти та інформація, отримані на попередніх посадах? Чомусь жоден із професійних борців із конфліктами інтересів цих ризиків впритул не бачить.
Тепер подивимося на постачальника.
До листопада 2025 року ТОВ «РСЕ Груп Україна» називалося «Аксіс Технолоджі». Назву змінили 19 листопада, а вже 26 листопада власником стала чеська RSE s.r.o. За 2025 рік українська компанія показувала нульовий дохід, мала двох працівників і активи на кілька мільйонів гривень. Через два з половиною місяці після зміни власника ця структура отримала від державного підприємства чотири прямі договори на 1,584 млрд. І тут з’являється знайоме прізвище. Вадим Ноздря у 2023–2024 роках очолював інше підприємство із системи Агентства — ДП «ГУП “Відновлення”». Тобто був державним управлінцем безпосередньо всередині того самого інфраструктурного контуру.
Згодом Ноздря перейшов до RSE s.r.o., де публічно представлявся керуючим партнером та комерційним директором. А вже невдовзі українська компанія, що належить RSE s.r.o., отримала від іншого ДП Агентства прямі контракти на понад півтора мільярда гривень.
Сам по собі перехід колишнього державного керівника в приватний бізнес не є злочином. Але коли компанія його нового роботодавця одержує чотири прямі мільярдні контракти в системі, де він ще нещодавно керував державним підприємством, це називається не «все нормально», а очевидний ризик конфлікту інтересів і використання інсайдерських зв’язків.
Хто перевіряв роль Ноздрі? Чи контактував він із посадовцями Агентства або державного підприємства? Чи долучався до підготовки технічних характеристик? Чи знала RSE про майбутню закупівлю до офіційного звернення, на відповідь щодо якого ринку дали кілька годин?
Хто з антикорупційних уповноважених поставив бодай одне з цих запитань?
Але справжня зона вільних припущень починається далі.
Один із договорів передбачав постачання п’яти начебто однакових мобільних дизельних електрогенераторних установок RSE-D-P2500-3 загальною вартістю 261,27 млн гривень. Одна установка — 52,25 млн.
У договорі були зазначені конкретні двигуни, генератори, трансформатори, комутаційне обладнання, контейнери та шасі. Строк поставки — 30 днів після авансу, який міг становити до 60% вартості.
Тільки от остаточний предмет закупівлі, схоже, визначали вже після того, як постачальника обрали, ціну погодили, а договір підписали.
Додатковою угодою від 17 березня специфікацію почали переробляти: змінили модель трансформатора, частину комутаційного обладнання, окремі вимикачі та автомобільне шасі. П’ять однакових установок фактично розділили на різні конфігурації.
А додатковою угодою від 2 квітня конструкцію переформатували ще раз. У фінальній редакції п’ять установок уже складалися за схемою «одна плюс одна плюс три»: з різними генераторами та різними комплектами комутаційного обладнання.
Тобто 6 лютого держава купила п’ять однакових установок за фіксованою ціною. 17 березня з’ясувалося, що комплектність треба змінити. 2 квітня її змінили ще раз. Але ціна кожної установки — 52,25 млн гривень — залишилася тією самою.
І це не єдиний такий договір.
30 квітня сторони підписали додаткову угоду до договору на десять дизельних установок загальною вартістю 522,67 млн гривень.
Формально підставою назвали покращення якості предмета закупівлі без збільшення суми. Але в самому тексті додаткової угоди йдеться про «уточнення технічних та якісних характеристик» і повне викладення технічної специфікації в новій редакції. Ціна договору при цьому не змінилася.