1596-й день війни… повномасштабної. 4469-й день війни… гібридної.
Дорогий щоденник.
Штурмові полки,створені для прориву першої лінії, б’ють мідлстрайками по мостах у Криму. Логічно.
Журналісти розслідують звірства в підрозділах. Не ворожих. Власних.
Реформа. Контракти. Гроші. Відстрочки. Мотивація!!! А офіцери? Офіцери мовчать. У них строків немає.
Доречі вибори скоро, або ні.
На фоні кричить Віктор: «Астанавітєсь».
Солдат. Солдат ахуєвший від того, що відбувається.
Ротація. Відновлення. До кінця особливого періоду.
_____________________ Насправді я цей документ підготував давно. У нашому закритому чаті для монобази ми це обговорювали ще 29 квітня. Але, але, але- наївним людям притаманні надії.
Тож у мене були сподівання на зміни. Я не можу сказати, що вони зникли, але можу сказати, що періодично треба себе приспускати на землю. Чим частіше, тим краще, насправді. Тож, повернувшись до цього документа, передивившись його в нинішніх реаліях, лишив незмінним.
Тоді я писав його, взявши за константу те, що корінь проблем нікуди не зникне. Люди є людьми, з їхнім его, імпульсивністю, нарцисизмом, самодурством і безліччю інших суб’єктивних характеристик.
Як не існує незалежних медіа, так і не існує об’єктивної думки. Так і не буде існувати ідеальної армії, не дивлячись на те, що все одно треба тягнутись до ідеалу.
Тож у підсумку- пара думок стосовно проблематики мобілізації і, як мені здається, абсолютно дієвої пропозиції її вирішення.
Але ж то таке. Насправді все, що я пишу тут,- це молоді, яка, сподіваюсь, не буде повторювати наші помилки. Бо ми вже повторюємо помилки наших попередників. А наче не старічкі, хоча...)